Війна нас змінює. А поранення часто змінює докорінно. Дехто вважає, що інвалідність — це вирок. Досі у суспільстві побутує думка, що люди з інвалідністю рідко займаються сексом, а коли й кохаються — це дикі пози і щось надлюдське у розумінні.Так, життя поділилось на «До» та «Після». І до стану після поранення, до фізичної неповносправності — життя нас не готувало. Ніхто не готував. Бо практично ніде — ні в школі, ні в університеті — не розповідають про сексуальність, про види сексу, а особливо про те, як себе поводити з людьми з інвалідністю в інтимному плані та під час сексу. Ми можемо лише в індивідуальному порядку знаходити спеціалістів чи спільноти, в яких обговорюються та досліджуються, діляться спостереженнями та напрацюваннями чи просто не бояться про це говорити. До прикладу, є проєкти секс-просвіти від деяких українських мереж секс-шопів або — при більш академічному підході до питання — можна звернутись до кафедри природничих та соціальних наук якогось прогресивного університету. Такі спільноти є при кафедрах екуменічних наук (для тих, у кого питання віри чи релігії може стати бар’єром у дослідженнях сексуальних стосунків). Але це не означає, що життя не продовжується. Це не значить, що воно не може бути яскравим, насиченим і таким, що приносить задоволення. Так, нас попереду чекає довгий процес адаптації, реабілітації і роботи над собою, але цей шлях неможливо подолати без спілкування, знайомств, підтримки, стосунків. Кожен з нас — неповторна і унікальна особистість. Інвалідизація не повинна ставати перешкодою до усвідомлення і прийняття своєї індивідуальності і сексуальності. Адже сексуальність — це далеко не про накачаний прес чи підтягнуту оксамитову шкіру обличчя. 

Сексуальність — це складна система емоційно-поведінкових проявів зумовлених чи доповнених гормонально-феромонним впливом, яку ми демонструємо чи пропонуємо об'єкту свого вподобання, бажання чи потягу.
‍

‍Де прочитати чи у кого запитати про такі речі?

По-перше, можна звернутись до спеціалістів з ментального здоров'я (психологів/психотерапевтів/психіатрів) чи сексологів. Також є різні навчальні ініціативи, впроваджені в Україні, які дають загальне поняття в питаннях сексуальності з інвалідністю (наприклад, курс МПСС на базі УКУ). 

По-друге, можна використовувати досвід тих ветеранів чи цивільних, які вже довший час долають свій шлях з інвалідністю. Але в даному випадку варто розглядати кілька джерел, адже досвід одного індивіда може зовсім не підходити іншому. Такими джерелами можуть бути групи підтримки, терапевтичні групи, спеціалісти у реабілітаційних центрах чи спеціалізованих закладах, що проводять заходи з психологічної реабілітації.

По-третє, це довгий шлях спроб і помилок. Вивчайте своє тіло, пізнавайте те, що вам подобається і як. Небезпека криється у нашій необізнаності зі станом і реакцією пораненого організму. Необхідно враховувати медичні застереження і протипокази та навчитись правильно надавати самодопомогу.

Насправді, є багато прикладів серед ветеранів і не тільки, які, попри свій поточний стан, змогли реалізувати себе в цивільному житті, освоїти нову професію, офіційно працевлаштуватись, познайомитись, закохатись і одружитись. Багатьом навіть вдалося народити діток, хоч на початку свого шляху про таке лиш мріяли. Подібну інформацію час від часу можна зустріти в інтернеті — відеоролики чи навчальні семінари від фахівців у цій галузі. Наприклад, Який секс у людей з інвалідністю? або лекція Володимира Станчишина: Я тебе люблю/хочу/боюся! Як формується сексуальність.

У друкованому форматі про це можна дізнатися з нашого посібника про інтимність для ветеранів