Секс — це частина наших потреб, бо кожній людині необхідна людина. А секс є одним зі способів взаємодії та пізнання партнера чи партнерки. Коли ми нормалізуємо всі поняття про секс і можемо говорити про нього без сорому, то спілкування стає невимушеним і комфортним. Бо говорити про секс так само природно, як говорити про самопочуття чи захоплення.

Свій перший сексуальний досвід ми найчастіше отримуємо через мастурбацію і дослідження власного тіла, переважно у підлітковому віці, коли відбувається статеве дозрівання і виникає перше збудження. Саме в цей період з’являється багато запитань, які незручно ставити і обговорювати через наслідки пострадянського виховання, коли говорити про секс було неприйнятно і розпусно. Тож батькам сучасних підлітків дуже важко подолати цей бар’єр, адже в їхньому сексуальному вихованні багато прогалин і загалом викривлене уявлення про те, як доносити інформацію дітям. Але якраз у підлітковому віці важливо говорити про секс часто і багато, щоб уникнути травматичного сексуального досвіду (перший секс без розуміння процесів найчастіше може сформувати багато негативних відчуттів і майбутніх блоків).

Розмови про секс все одно відбуваються, але, наче засуджуються і табуюються, чим лише розпалюють інтерес. Зазвичай вони відбуваються у повчальному тоні з елементами дискомфорту або маскуванням термінів. І це становить небезпеку, особливо для маленьких дітей, які можуть не розуміти, що відбувається, якщо інформація завуальована. До прикладу, існує багато випадків розбещення неповнолітніх під виглядом гри, де частини тіла називають кумедними милими іменами. Як наслідок, дитина не розуміла або не могла пояснити, що над нею здійснюють сексуальне насильство.

Треба розуміти, що сексуальне насильство — це будь-які дії, які стосуються тіла іншої людини (слова, дотики, демонстрація геніталій чи маструбації, спостереження за статевим актом, примус до тілесного контакту, ігнорування відмови) без її свідомої згоди на ці дії. Тобто, якщо людина не розуміє, що буде відбуватись та стає учасником процесів, яких не розуміє, — над нею здійснюється насильство. Наприклад, коли хтось пропонує дитині подивитись на його статеві органи чи доторкнутися до частин тіла, то з цікавості чи страху дитина може погодитись, але це завжди є насильством. Часто саме такий досвід може створити реакцію заціпеніння та сформувати позицію жертви, яка приведе до нормалізації сексуального насильства. Тоді у дитини буде уявлення, що секс має відбуватись саме за такою схемою, де її згода не потрібна, а важливе лише бажання насильника. Логічно, що у такому форматі постраждалі від зґвалтування не будуть звертатись за допомогою, адже вважатимуть, що самі винні або що нічого страшного не трапилось.

Часто секс сприймається, як щось непристойне, бо різні вірування його трактують виключно як інструмент дітонародження та розмноження. В регіонах, де поширені різні релігійні культури, розмови про секс дуже поверхневі та малоінформативні.

Але існує етичний бік, який допомагає зробити тему сексу більш поширеною з анатомічної точки зору. І першим кроком є сексуальна освіта, яка починається у сім’ї, коли про секс розмовляють спокійно з дітьми, показують картинки (наприклад, дитячі книжки “Малечі про інтимні речі”, “Енциклопедія статевого життя”, “100 та 1 запитання і відповідь про це”), але не діляться власним досвідом, бо це може викликати дискомфорт у поясненні. Так, найчастішим запитом (статистично кожен третій клієнт) серед клієнтів, які звертаються за допомогою до сексологів щодо блоків у сексі, є власний сексуальний досвід батьків, яким вони ділились.

Наступним кроком нормалізації теми сексу є суспільна складова, де секс не перетворюють в жарт чи таємницю, де не намагаються уникнути обговорень інтимного життя, не толерують вульгарні жарти, не засуджують сексуальну активність. Бо саме таке ставлення провокує найбільше комплексів — люди або починають багато і відверто говорити про своє сексуальне життя, або не говорять про нього зовсім.

Щоб вести розмови про секс, важливо врахувати стан людини, з якою розмовляєте, — якщо вона соромиться, то не акцентувати на цьому, але врахувати та доносити інформацію поступово маленькими порціями. Тут якраз формується культура згоди — запитати чи людина хоче про це розмовляти, чи цікава їй ця тема, які в неї погляди і, вже з огляду на те, що вона відповідає, продовжити або закінчити розмову. Бо засуджувати небажання чи інформувати когось без запиту — означає тиснути і здійснювати емоційне насильство. А це ще більше закриє тему сексу в цьому конкретному випадку.

Також, важливо підбирати доречну термінологію. Оптимально — наукову, бо вона відносно емоційно нейтральна і не викликає спротиву, адже використовується в підручниках, тобто поширена (хоча у підлітків можуть викликати сміх назви геніталій). І, мабуть, основне — це подача інформації або обговорення, яке ведеться спокійним тоном в доречній ситуації: безпечний простір, довіра до людини, відсутність оцінок.